Вальков Василь Матвійович

/Files/images/Вальков.jpgНевелике рідство Валькових проживало в Авдіївці ще з далекого дореволюційного часу. В одній із сімей у молодого подружжя Матвія Яковича та Єфросинії Петрівни 9 січня 1919 року народився первісток, назвали якого Василем. Радіти б молодятам, ростити і виховувати сина, будувати щасливе нове життя та скоро в сім’ю Валькових вихорем вривається непрохане горе: від тяжких ран , одержаних на фронтах громадянської війни, помирає голова сім’ї і молода вдова з сином переїздить на Кубань. Тут на очах жителів хутора Трудобеліковський Червоноармійського району Краснодарського краю пройшло Василеве дитинство і юність, тут він продовжив навчання в школі, став піонером і комсомольцем, звідси пішов навчатися в кульпросвітучилище, згодом в Орджонікідзинське військове училище. А тут і війна.

У званні лейтенанта зарахували В.М.Валькова командиром роти 307 стрілецького полку тільки що сформованої в районі м. Єревана 61 дивізії. У серпні 1942 року дивізія була переведена З резервної в діючу. Для Василя Матвійовича розпочалися фронтові будні. В цей час ворог уже захопив більшу частину Краснодарського і Ставропольського країв і майже всі перевали Кавказького хребта. Насувалася загроза вторгнення німців в Закавказзя.

Другого вересня 1942 року 307 полк приймає перше бойове хрещення на Гудаутському перевалі. Успішно виконавши завдання командування, червоноармійці продовжують наступ, звільняють від ворога гірське поселення Псху, оволодівають висотою 1006, прикривши підступи до Санчарського перевалу, а потім ідуть в наступ і ведуть переможний бій за цей перевал. В тяжких умовах гірських круч і скель, сильних дощів з снігопадами і морозами багато бійців 307 полку здійснили тут подвиги , які стали прикладом виконання військового обов’язку по захисту Батьківщини . В тому числі й молодий офіцер В.М. Вальков . За вміле командування і власний героїзм при обороні Кавказу і звільненні Кубані Василь Матвійович нагороджується двома бойовими орденами . В неповних 23 роки його призначають командиром полку .

Далі 307-й стрілецький бере участь в боях по прориву ворожої оборони на річці Молочна і звільненні Запоріжської області та міста Каховки, веде кровопролитні бої на Нікопольському плацдармі , форсує Дніпро. За успішну операцію на цьому плацдармі і звільнення Нікополя, дивізії, в яку входив полк Валькова, присвячується найменування „Нікопольської”, а всьому особовому складу оголошено подяки Ставки Верховного Головнокомандування .

Закінчивши бойовий шлях на Правобережній Україні 61дивізія перекидається на Білоруський фронт, де „Валькові” ( так уже в честь умілого і знаючого командира називали бійців 307полку) беруть участь у прориві ворожої оборони на Бобруйському напрямку, звільнили Брестську область і місто Брест, форсували Буг. Вміло долаючи мінні загороди і бездоріжжя ламаючи один за одним оборонні рубежі полк рушив варшавським напрямком. Але на підступах до Варшави радянські війська зустріли шалений опір противника. В ніч на 7 вересня 307 та 66-й полки під командуванням майорів Валькова і Вечтомова захопили невеликий плацдарм в районі впадання річки Нерева і Західний Буг. При підтримці артилерії та прикриттям димової завіси „вальковці” розширили плацдарм і оволоділи фільварком Вежбиця . Противник 6 разів за день намагався скинути радянських сміливців з плацдарму, але наші бійці відбили всі ворожі атаки. Найбільшого успіху в цьому бої домігся полк Валькова, бійці якого обійшли м. Сероцьк з північного заходу, увірвалися на його околицю, забезпечивши успіх захоплення міста. Його особиста мужність надихала бійців, додавала їм стійкості й хоробрості, кликала на нові подвиги.

Пройшовши з боями Східну Прусію 307 полк (він тоді ще входив до складу 28 Армії) в кінці 1944 року підходить до кордону Німеччини, в числі перших полків переходить його і, взявши курс на Берлін, громить німців на їх території.

Тяжкі кровопролитні бої вели „вальковці” під Гумбінненом, а також в районі Хайлігенбайль-Розенберг. За блискуче проведену Гумбінненську операцію Василь Матвійович був підвищений у званні і нагороджений орденом Кутузова ІІІ ступеня, а його полк – орденом Червоного Прапора.

20 квітня 1945 року тепер уже мотострілки 307 Червонопрапорного полку під командуванням підполковника Валькова В.М. у взаємодії з танками 3-ї Гвардійської Танкової Армії ввійшли в прорив і зав’язали бої в передмістях Берліна, звільнили Малов, Цоссен, Маріендорф і вийшли на дуже укріплений пояс німецької оборони – Тельтов-канал. Ось тут 24 квітня в бою на Тельтов-каналі осколок артилерійського снаряду скосив відважного командира, нанісши йому смертельну рану. Не стало В.М.Валькова, шанованого і любимого бійцями командира, який в тяжкі випробування по нелегких дорогах війни від перевалів Кавказу привів їх аж до самого Берліну. В бойових порядках рот, батальйонів, штурмових загонів пройшли мітинги, на яких „вальковці” поклялися жорстоко розплатитися за смерть свого командира.

Василя Матвійовича поховали в містечку Малов під Берліном. Але потім за наказом особисто Маршала Жукова Г.К. тіло Валькова В.М. було перевезено і з усіма почестями перепоховано в польському місті Болеславиця на старовинному військовому кладовищі неподалік від могили, в якій поховано серце Кутузова.

В останньому нагородному листі на Валькова В.М. підписаним командиром 61 стрілецької Нікопольської орденів Леніна, Червоного Прапора, Суворова ІІ степенів дивізії гвардії полковником Шацковим, зокрема, говориться: „…полк, яким командував підполковник Вальков В.М., брав участь у всіх відповідальних боях, будучи в авангарді з’єднання. Виняткова хоробрість і військове вміння молодого ростучого полководця завжди забезпечувала успіх полку.

Загинувши смертю героя на полі бою, кавалер шести орденів Вальков В.М. гідний представленню Верховній Раді Союзу РСР ходатайства про присвоєння йому посмертно звання Героя Радянського Союзу”.

27 червня 1945 року своїм Указом Президія Верховної Ради СРСР затвердила це ходатайство. Василю Матвійовичу Валькову йшов двадцять сьомий рік, коли в розквіті військового таланту в переддень переможного травневого дня обірвалося його коротке, але яскраве життя.

Кiлькiсть переглядiв: 922