/Files/images/Чепурна Марія.jpg Марія Миколаївна Чепурна

Марія Миколаївна народилася 24 жовтня 1948 р. в нашому рідному селі Авдіївці. На вулиці Подільській зростала вона веселою чорнявою дівчиною з карими розумними очима. Серед своїх ровесників виділялась жвавістю допитливістю.

Батьки Марійки були простими людьми: батько пас колгоспних корів, а мати працювала в полі, вирощувала буряки, картоплю, льон. Дівчина змалечку допомагала своїм батькам у роботі і часто бувала серед природи, де вміла помічати багато цікавого, нового, незвіданого. Душа маленької дівчинки перехоплювалась захопленням від краси першої весняної квіточки в лісі, від трепетної пісеньки жайворонка над пшеничним полем чи граційного польоту журавля у весняному небі. Цю дитячу цікавість до всього, вміння бачити незвичне у самому простому пронесла Марія через усе своє життя.

В 1958р. мама, Олена Долматівна, повела Марійку у перший клас. Зустріла дівчинку перша її вчителька Настя Онухріївна Бугрова.

Про цей день згадує Марія Чепурна в одному із своїх віршів.

В перший клас
Заглядає у вікно
Вересень - рум’янець.
Я не сплю, дивлюсь давно
На новенький ранець.
Пахне ранець букварем
З гарними картинками.
Скоро ранець ми берем
І йдемо стежинками.
В мене квіти у руці,
А в матусі ранець,
Кине сонця промінці.
Вересень - рум’янець
Приведуть стежинки нас
В світлий – світлий перший клас!

Пробувала дівчина писати й сама. З 5 класу надсилала свої вірші в республіканську газету „Зірка”. Дуже сподобались вони редакторам газети й читачам, тому Марію за її працю і талант преміювали путівкою у Всесоюзний піонерський табір „Молоду гвардію” в Одесі. Цілий місяць вона навчалась і відпочивала в таборі ( в цей час Марія ходила у 8 клас). В „Молодій гвардії” дівчина була дуже активна, брала участь у різних конкурсах, змаганнях. За це їй подарували „Кобзар” Шевченка. Книгу Марія багато читала, перечитувала і була від неї у захопленні.

Закінчивши 11 класів, поїхала в Київ на роботу. Працювала Марія Миколаївна спочатку в дитсадку. Тому, мабуть, багато віршів поетеса написала для своїх вихованців.

У моєї мами

Я сказав Петькові:

-Якщо хочеш знать,

у моєї мами діток – 25!

А Петько сміється,

Каже: - Ой, помру!

Може ти покажеш

Брата чи сестру?

-Це для мене просто, -

я кажу смішку, -

бо моя матуся –

няня в дитсадку!

Боброві санчата

У старого бобра

Небагато добра:

Під водою хата,

В березі санчата.

Запитала бобра

З вільхи ґава стара:

- Кара – ра, чата – чата,

Нащо вам санчата?

А чи дрова возити

Щоб у грубці топити? -

Взяла злість тут бобра:

- Цить – но, гаво стара!

Є в мене внучата,

То для них санчата.

Стежечка

І куди ця стежечка

Діточок веде,

Стежечка – мережечка

Листя золоте?

Відведе, як матінка,

Вранці у дитсад,

Гарних, ніби маківок,

Приведе назад.

Доснують мережечку

Дітоньки, зростуть,

Виведуть цю стежечку

На широку путь.

Окрайчик

Мама з полечка прийшла

І гостинець принесла:

В полі зайчик чеберяв,

Нам окрайчик передав.

Хто до крихти з’їсть окрайчик,

Буде бігать, наче зайчик.

Свої вірші Марія Миколаївна читала не тільки своїм маленьким дошкільнятам, а й друкувала у журналах і газетах. Згодом вона вступила на вечірній відділ Київського державного університету журналістики. А по закінченню працювала журналістом в журналах і газетах „Вечірній Київ”, „Сільські вісті”, „Юний ленінець” та ін. Друкувалась і в інших виданнях.

Наприклад, в журналі „Перченятко”. Там можна було прочитати гумористичні вірші Марії Чепурної.

Молоду талановиту жінку помітили видатні письменники, поети. Вони запрошували її на зустрічі письменників, творчі вечори, різні зібрання. Тому Марія була знайома з відомим українським поетом Борисом Олійником, Павлом Тичиною, дружила з дитячою поетесою Інною Кульською, поетом Олексою Ющенко та ін.

Та життя міське не могло дати сільській душі повного щастя і Марія Миколаївна сідала в автобус і їхала в рідне село Авдіївку, щоб провідати рідних, побачити батьківську хату, почути запах скошеної трави. Дуже любила вона ходити в ліс по гриби та ягоди. А вірші серед природи немов народжувались самі.

Любила Марія сільську роботу, коли треба все зробити вчасно: і посіяти, й зорати, і грядки прополоти, і сіно на зиму наготувати. Ця робота була їй добре знайома. Тому й народився в душі поетеси чудовий вірш.

Марія Миколаївна писала багато віршів про дитячі роботящі руки, які хоч і маленькі, але вміють багато чого робити.

Дуже легко писались вірші у Марії Миколаївни. Особливо надихали її рідні краєвиди Авдієвської природи. Тому часто батьки і родичі бачили її схиленою над клаптиком паперу з ручкою в руках. І народжувались чудові поетичні рядки про все, що бачила Марія навколо себе.

У 90х роках приїздила М.М.Чепурна в нашу Авдієвську школу, зустрічалась з учнями, учителями, розказувала про свій творчий шлях. На згадку вона подарувала збірки своїх віршів у шкільну та сільську бібліотеки, кращим учням роздавала свої книжки з автографом.

Сьогодні ми змогли ознайомитись з трьома збірками віршів для дітей: „Квітне льонок”, „Квітне гречка-медуниця”, „Нас у мами 25”. Відомі ще такі збірки як „Ковпакове джерело”, „Батькова криниця”.

Мені хотілося б зупинитися на збірці віршів „Батькова криниця”. Сюди вміщений вірш з такою ж назвою „Батькова криниця”, в якому поетеса згадує відому всім нам криницю за селом в урочищі Криничне біля Трьох ставків. З цією криницею пов’язано чимало історичних подій, легенд, переказів. Так, біля цієї криниці проїжджав гетьман Іван Мазепа і, можливо, зупинявся напитися прохолодної джерельної води. Цікава існує легенда про виникнення самої криниці.

В далекі часи жила в одному селі гарна дівчина , яка палко кохала доброго роботящого парубка із свого села. Та побачив її красу чужоземний завойовник Каган і вирішив одружитися з нею. Не захотіла такої долі красуня, втекла з парубком світ за очі в густі ліси, непрохідні зарослі. Оселились у затишному місці, збудували хату і жили дружно щасливо. Маючи добре серце, вони пригощали і давали притулок кожному перехожому, що траплявся біля їхньої оселі. І рознеслась добра слава про молодих. Дійшли чутки і до злого Кагана. Розлютився він, прибув із своїми воїнами, щоб помститися. Стріла влучила парубкові прямо в груди і на тому місці, де він упав, утворилося чисте джерело. Підбігла дівчина до коханого та впала замертво, підкошена гострою саблею. Перетворилась вона на червону калину. Б’є по сей день чиста джерельна вода, а над нею опускає зелені віти червона калина.

Любив цю криницю батько Марії Чепурної Микола Петрович. Він був пастухом, випасав колгоспних корів і тому часто криничка напувала його і в спеку, і в прохолодну осінь цілющою водою, додавала сили. Та сталося так, що Микола Петрович тяжко захворів. Перед смертю він просив своїх синів Володю та Анатолія привезти йому джерельну воду, бо вірив у її цілющі властивості. Сини виконали прохання батька, але тяжка хвороба перемогла віру і Микола Петрович помер. Вражена смертю батька Марія Миколаївна пише вірш „Батькова криниця”, в якому розповідає про те, що батько вже ніколи не ходитиме лісовими стежинами, не питиме цілющої криничної води. Сумні скорботні слова запали в душу відомого українського співака Павла Двірського. Він пише музику на слова М. Чепурної і виконує пісню „Батькова криниця”.

Марія Миколаївна була знайома з Назарієм Яремчуком, який також виконував пісню на слова М. Чепурної. В знак поваги і вдячності Н. Яремчук подарував їй квіти.

Марію Миколаївну пам'ятають людиною оптимістичної вдачі. Вона була завжди весела, усміхнена, жартівлива, дотепна. Засмучений чи пригнічений настрій ніколи не виказувала. Але життя непередбачене… Марія Миколаївна в 45 років захворіла невиліковною хворобою. Останні півтора року жила в Авдіївці у своїх рідних. Вважала, що, можливо, джерельна вода батькової криниці допоможе їй у лікуванні. Але 13 листопада 1995 року Марія Миколаївна Чепурна померла. Їй ледве виповнилося 47 років. Похована поетеса в Авдіївці на центральному кладовищі.

13 листопада, виповнюється річниця з дня смерті Марії Чепурної. Вшануємо пам'ять нашої талановитої землячки хвилиною мовчання.

Рано обірвалось життя Марії Чепурної.Ще б немало гарних віршів для дітей і дорослих написала вона. Але Марія Миколаївна встигла і за такий короткий час залишити багато доброго, світлого, не марнуючи жодної хвилинки свого життя. Та і вас, діти, вона застерігала як мати-наставниця своїх маленьких дітей у вірші „Золота хвилина”.

На закінчення я ще хочу сказати,що справа Марії Чепурної ще не закінчилась.

Її рідний брат Володимир Миколайович теж закінчив Київський державний університет журналістики, працював редактором нашої районної газети „Вісті сосниччини”.

Донька Володимира Миколайовича Леся закінчила навчання в Київському державному університеті журналістики.

Володимир Миколайович також пише вірші і один із них з вдячною пам’яттю присвячує всім любим хорошим людям, які відійшли у вічність, зокрема, своїй сестрі Марії. Людей він порівнює із зорями, які яскраво горять, а потім падають і згасають, тобто помирають.

Пам’яті всіх стражденних

Падають зорі! Падають!

Боляче вічність шмагаючи,

Німо так – падають… падають…

Нас, іще сущих, чекаючи.

Падають зорі! Холодно

Блимають над небокраями,

Сяють сліпуче-золотно, -

Ми ж собі душі краємо!

Падають зорі! Довічно,

Нас про те не питаючи.

А ми покірно одвічно,

Згадуєм їх, поминаючи.

Поминаючи якраз зірку, що горіла над нашою Авдіївкою, нашим рідним краєм – Марію Миколаївну Чепурну, ми пишаємося нею і будемо пам’ятати чисті рядки її віршів, що вселяють в наші душі добро і любов. Ми будемо горді, що наша авдіївська земля народила таку талановиту жінку.

Вчитель початкових класів В.М.Ходот(Чепурна)


Лист подруги юності

Моєму онуку 9 років, він дуже гарно декламує вірші. Вчителька дала йому завдання розповісти вірш про Україну. Ми з ним шукали в інтернеті вірш і випадково натрапили на матеріал про Марію Чепурну. Я дуже зраділа, це ж моя дорогесенька подружечка Марічка, яку я так довго і безрезультатно шукала... Прикро, що вона не може розділити зі мною радість, але стримувати себе немає сили, хочеться поділитись своїми спогадами та дізнатись, як жила вона... Ми з онуком зробили альбом пам’яті про дитячу письменницю Марію Чепурну, тепер і він знає про мою Марічку. Він вивчив напам’ять вірш про "золоту хвилину" і розповідав у школі. Ось тільки віршів у нас замало, одна тільки книжечка. Ви б змогли нам у цьому допомогти, прислати копії віршів з других Марійчиних книжечок? Замість рукописів я висилаю вам свою сповідь. Я її написала і мені стало трішечки спокійніше на душі, а то я зовсім не знаходила собі місця. Трішки пізніше я надішлю вам фото та спогади. Мені потрібен деякий час, щаб скомпанувати. Можливо таким шляхом я зможу "реабилитироваться".

Антоніна Дрючина (Тоня Біла)

Сповідь подруги: ПРОБАЧ МАРІЧКО!

/Files/images/Марія стедентка.jpg Занадто пізно я тебе знайшла, вірніше не саму тебе, а твій слід, який ти залишила після себе в споминах вдячних рідних, друзів, односельців…

Усі ці роки я жила надією, що ми зустрінемося з тобою і пригадаємо ті роки,коли ми були молоді та щасливі, сповнені надії на довге прекрасне життя. Я шукала тебе, але телефон твій спочатку мовчав, а потім відповіли чужі люди, які про тебе нічого не знали.

В моїй пам’яті ти залишилася такою ж молодою, як на світлині, гарною, з красивою посмішкою, з розумними очима, пронизуючим поглядом, а саме головне з гумором. Де знаходилася ти, там завжди було весело.

Ти уміла так розповідати, що ми помирали від сміху, а ти тільки посміхалась.

В гуртожитку ти з усіма жила дружно, а тісно дружила зі мною, Тонею Білою та Натою Величко.

Скільки цікавих моментів було у нашому житті…

Нажаль з тобою це уже не пригадаєш…

Майже 5 років ми були разом, а стільки всього пережито… Потім ми з Натою покинули Київ, а ти залишилася здійснювати свою мрію і загубилися ми у лабіринтах долі…

З Натою ми всі ці роки підтримували зв’язок і завжди згадували про тебе бо ти була невід’ємною частиною самих нас.

З тобою у мене теж була одна коротка зустріч у 1989 році, коли я поверталась з Сибіру, проїздом через Київ, Ти тільки встигла подарувати мені свою книжку «Нас у мами 25»

Але душевно поговорити не довелося.

Я не знала подробиць твого життя. Можливо б змогла підставити своє плече в скрутний для тебе час, як це ми робили в юності…

Майже 45 років я зберігала рукописи твоїх віршів, незважаючи на безкінечні переїзди, ремонти, тощо…

Час від часу я діставала їх, читала, згадувала як ми аналізували кожен новий твій вірш і це мене приємно тішило. Бо я не поет, а тобі було цікаво знати мою думку. Так було і в цьому році…

А за три тижні до того, як вони мені знадобилися їх не стало. Точніше сказати я переплутала і своїми руками віддала пакунок з цінними речами в макулатуру, а непотріб залишила…

За все моє життя я не викинула жодного папірця, не перевіривши, а тут цілий пакунок…

Від цього мені дуже боляче щемить серце, та ще так боляче, що словами не описати...

Прикро, що це трапилось саме зараз, ЧОМУ???

Можливо б тоді не було цієї сповіді?!…

Пробач, Марічко!/Files/images/Марійка-весілля.jpg

Це останнє фото, яке я отримала від тебе.

Але ти завжди жила в моїм серці.

Забути ті роки і нашу дружбу неможливо…

У мене залишилося ще багато спогадів про тебе, як надзвичайно чудову і талановиту людину та світлини, на яких ти позувала мені коли я тебе фотографувала.

Тебе знають усі мої рідні, діти, онуки, друзі…

Вони теж мені співчувають…

Грудень 2014 року. Твоя подруга Тоня Біла

Моє знайомство з Марією Чепурною
(спогади Тоні Білої)

ПОЕЗІЯ 60–х років МАРІЧКИ ЧЕПУРНОЇ

(зі щоденника подруги, Антоніни Дрючиної)

Малиновий стодзвін

У поета крила, як у птиці.

На поета міряються ростом,

А писати, мов збирать суниці

Між дерев і трав, а це не просто

Ні не просто, як говорять інші

Їм би кошик не дірявий взяти,

Щоб збирать суниці треба більше

Лісом треба себе відчувати.

Лиш тоді, як видихнеш озоном

Між дубів вростеш тугим корінням

Ти відчуєш ягідне тяжіння.

***

ЗОЛОТА БДЖОЛА

Хто Я? Дівчина чи дівчина лелітка?

У дев’ятнадцять літ мого буття?

Людина Я! Це значить дивна квітка

На дереві розлогому життя.

Відвікувать не хочу пустоцвітом,

А, щоб цілющим плодом я була

Зі мною завжди і зимою й літом

Простої праці золота бджола.

***

РОДИНА

Т.Г.Шевченку

Дуб зелений та розлогий

Виріс на Вкраїні

У діброві, край дороги

При ясній долині.

Із дубами побратався,

Батьком став калині.

Часто вітри бушували

Гнули дужі віти,

Та зламати – не зламали

Дуба пройдисвіти.

Лиш коріння, мов із криці

У дуба ставало

І поволі із криниці

Свіжу воду брало.

Розрослося по діброві

Повилось в клубочки

І росли все нові й нові

З кореня дубочки.

***

ЯСНЕ КРИЛО

Ні, не годиться, зовсім не годиться

Календарем обмежувати вік!

Я наче в небо вигулькнувши птиця

Своїм рокам і дням згубила лік

Так, я згубила, Годі же низати

Немов разки намиста дні життя,

Коли далеким відгуком гармати

Невпинно в серце стукотить буття.

У ньому все: науки горді кроки,

І сонцемрійний шепіт колоска

На рубежах покорений неспокій

І колискова матері дзвінка.

Мільйони рук до космосу простерті

І яблуневі пахощі суцвіть

А, щоб умерти на Землі цій жить.

Календарями жити не годиться,

Щоб після себе залишити слід

Я наче в небо, вигулькнувши птиця,

Ясним крилом націлена у світ.

***

УКРАЇНСЬКА МОВА

Не цурайся свої мови,

Бо вона бриніла, Над колискою твоєю

Бо вона дзвеніла,

Коли горда Україна

Проти ляха встала

У руках У Наливайка

Шаблею блищала.

Роздирали Україну

Ворожії круки

Зазнавала наша мова

Кривавої муки,

Що над сином голосила

Чорна з горя мати.

Відцурався! Так цурайся

І моєї хати!

Коли рідної ти мови

Навік відцурався

Так навіщо, вражий сину,

Людям ти і здався.

***
/Files/images/chepurna/дуб.jpg/Files/images/chepurna/липа.jpg
/Files/images/chepurna/маленьк¦ руки.jpg/Files/images/chepurna/про Арсенал.jpg
Кiлькiсть переглядiв: 320