/Files/images/кулик.jpg Кулик Катерина Федорівна

Народилась 14 лютого 1953 року в с. Авдіївка Сосницького району. Закінчила Прилуцьке педагогічне училище. Працювала в дитячому садку, у Мезинському археологічному музеї, нині - на пенсії.

Займається виробами із соломи. Має гарний голос, виконує пісні поетів-земляків, багато з яких поклала на музику. Нотною грамотою не володіє, за допомогу щиро вдячна Маргариті Демиденко, Петру Васильцю, Миколі Отрошу, Яні Бульйоновій, Миколі Шудрику.

(далі за матеріалами сайту http://mezinpark.com.ua/)

Таланти нашого краю –
“Журавлиний біль Катерини Кулик”

(за матеріалами районної газети “Нові горизонти”)

Катерина Федорівна Кулик із Мезина – жінка особлива, у чомусь навіть унікальна. Не маючи музичної освіти, вона складає пісенні мелодії, які народжуються на денці її творчої душі. Цей дар відкрився після трагічних подій у її житті. Та жінка не тільки самодіяльний композитор та виконавець, вона – майстриня солом’яних див: соломоплетіння та інкрустація соломкою – то світла пам’ять про її донечку

Материнське
щастя украли
У маленькому, але мальовничому Мезині, що вдень і вночі веде тиху розмову із красунею Десною, мешкає особлива жінка – Катерина Федорівна Кулик. На перший погляд, звичайна жінка-трудівниця, у чомусь схожа на інших, яка живе розміреним сільським життям, та поспілкувавшись із нею, розумієш, що вона – не така, як усі, її творча душа по-іншому, дуже чутливо і тонко, сприймає цей світ, помічає і відчуває те, що не кожному дано.
Як не боляче про це говорити, але такий переворот у душі і світогляді жінки стався після трагічних подій у її житті. Бог дав Катерині Федорівні двічі скуштувати материнського щастя, але насолодитися ним і бути щасливою як мати їй не судилося. Жінка родом із сосницької Авдіївки. Саме там сталася перша материнська втрата. Загинув син: збила машина. Змінила місце проживання, у 91-му перебралася до Мезина, повінчалися із чоловіком, ніби оберігаючи себе від усіляких нещасть. Але знову трагедія. Десна забрала їхню дванадцятирічну донечку Олександру. Біль, незагоєна материнська рана і світлий спомин про найрідніших… А ще – сльози-сльози-сльози…

«Я чую душу поезії»
І в цій пошматованій горем душі в якусь мить почали, мов молоденькі пагінчики, проростати пісні. Найдивніше те, що Катерина Федорівна зовсім не має музичної освіти, але всупереч цьому у вірші, і наших земляків, і українських поетів, самодіяльний композитор почала вдихати музику.
- Я і раніше любила читати поезії, але мелодія від прочитаного ніколи не народжувалася. Але після втрати доньки музика сама стала до мене приходити. Я не знаю нотної грамоти, я просто відчуваю душу поезії, – так пояснює жінка свій композиторський дар.
І перша мелодія, яку наспівала душа, була складена на вірш нашої землячки Валентини Михайленко «Іду між вербами». Таких пісень, народжених серцем, у Катерини Федорівни назбиралося чимало. Але їм треба було дати лад. І саме знайомство із сосницьким композитором, баяністом Володимиром Чернявським відкрило її пісням дорогу до сцени, і пісня її дзвінкоголосо розлилася рідним краєм.
- Я звернулася до Володимира Миколайовича з проханням, аби він допоміг упорядкувати моє пісенне багатство. Не відмовив, спасибі, і зараз займається обробкою моїх творів, – із вдячністю каже жінка. – 58 пісень уже на нотному стані. До друку готується книга під назвою «Наспівані мелодії». Сім її пісень можна буде відшукати і в ювілейному альманасі, в якому і проза, і поезія і який невдовзі має побачити світ.
Більше того, пісні, автором мелодій яких є Катерина Федорівна, для аматорських колективів Сосницького району стали улюбленими. Не одну пісню мезинського композитора облюбували Киріївський центр народних традицій і дозвілля та «Народний аматорський хоровий колектив ветеранів війни та праці Сосницького районного будинку культури». Зі сцени Сосницького селищного будинку культури лунала і її «Пам’ять через віки» (слова В.Гладкової з Новгорода-Сіверського).
- Нашу спільну із Володимиром Чернявським пісню «Журавлиний біль» на слова Тамари Висоцкої із села Жернівка виконував відомий і знаний в Україні народний аматорський фольклорний колектив «Криниці» Сосницького районного будинку культури, до речі, в репертуарі цього колективу не одна моя пісня. А Тамара Висоцка, маю сказати, – талановита поетеса: що не вірш – то пісня, – не шкодує теплих слів жінка на адресу землячки-поетеси.
- А що відчуваєте, коли виконують ваші пісні?
- Словами не передати. Це якесь особливе піднесення, бо ти бачиш плоди своєї праці. А коли зал аплодує стоячи, ти розумієш, що твої труди не даремні, що ти потрібен цьому світові.

І ожива
в руках солома
Є ще одна віддушина у житті Катерини Федорівни. Це соломоплетіння й інкрустація соломкою. Свого часу донька Олександра займалася цим ремеслом.
- Вона просто горіла цією справою, – каже мама, – навчалася у майстрів соломоплетіння Василя Григоровича та Інни Олександрівни Перепадь. У неї так гарно і швидко все виходило, але…
Коли не стало Олександри, мама вирішила продовжити справу доньки, бо то пам’ять про свою кровинку. Зізнається, що соломоплетіння не так легко дається, а ось інкрустація соломкою – це її. Спочатку свої вироби дарувала друзям, знайомим, а потім вирішила, що їх варто показати і широкому загалу. Отож кожного року солом’яні шедеври мезинської майстрині можна побачити на Миколаївському ярмарку. Та і не тільки на ярмарку. А на відкритому фестивалі-конкурсі «Свято народного майстра», що проходив у Новгороді-Сіверському, її роботи зайняли друге місце у номінації «Вироби із соломки». Їх можна побачити на сайті Мезинського національного природного парку.

Слова,
що гріють серце
Як людина творча Катерина Федорівна є активним членом клубу «Первоцвіти Коропщини». Вона – лауреат літературно-мистецької премії імені Василя Нікітіна у номінації «Театрально- музичне мистецтво».
Та і взагалі, культурно-мистецьке життя сільської жінки дуже насичене різними подіями. Із задоволенням бере участь у різноманітних заходах. Словом, там, де витає дух творчості і мистецтва, – там і Катерина Федорівна. За свою творчість має талановита жінка ряд нагород різного рівня. У неї їх – ціла колекція, акуратно підшиті, складені по роках. Серед них, зокрема, – Почесна грамота обласної ради із нагрудним знаком, яку вручили жінці в столичному Палаці Спорту за активну участь у роботі Чернігівського земляцтва. Є і грамота єпископа Чернігівського та Ніжинського «на знак благословення за щиру працю на користь святої церкви та утвердження духовності в Чернігівській області». Про всі нагороди вести мову не будемо, їх багато. Головне інше, для жінки ці нагороди – то своєрідна оцінка її роботи, яка дає Катерині Федорівні усвідомлення того, що все, що вона робить, потрібне людям.
Є ще одна цікава річ у сімейній бібліотеці Куликів – це книга відгуків. У ній залишають свої враження всі, хто побував у гостях Катерини Федорівни. Були і журналісти різних видань, було і телебачення, були творчі люди, і наші земляки, і навіть німці…. Читаю писані від руки рядки – у них щирі слова, які гріють душу, поранену, згорьовану, але таку творчу, щиру, чутливу і сонячну.
Коли Валентина Михайленко дізналася, що я готую матеріал про Катерину Федорівну, то теж дуже захотіла сказати кілька слів про свою подругу.
– Катя надзвичайно світла й тепла людина. Який біль не пропікав би її серце, якщо тобі важко, вона залишить усе й поспішить на поміч…

Людмила ВЛАСКО


/Files/images/моє рідне село.JPG

1.

Моє рідне село на зелених

Поліських просторах,

Скільки всього було на твоїх незабутніх шляхах.

Ти зі мною завжди і в надії, і в щасті, і в горі,

Я до тебе лечу, мов із вирію стомлений птах.

Приспів:

Авдіївка в серці,

Як сонце в небі,

Як сиві діброви й вітри голубі.

З любов'ю у серці вертаюсь до тебе,

Щоб знову і знову вклонитись тобі.

2.

Найрідніша земля нас з тобою колись народила

Долі предків сплелись - то коріння твоє і моє.

Тут козацька рука перший вогник колись засвітила.

Ми козацького роду і він нам наснагу дає.

Приспів.

3.

Тут віками жили і прості трударі і герої-

Ті, хто землю орав, хто пізнав, що то значить війна.

Пом'янем земляків добрим словом сьогодні з тобою,

Збережем у серцях їх прості і святі імена.

Приспів.

4.

Не старіє село, бо ростуть, піднімаються діти,

Вилітають у світ, але знають вони, що завжди

Батьківщина мала їх готова зустріти й зігріти,

І підставить плече, і закрити крилом від біди.

/Files/images/ожина.JPG

1.

Пахне ожина гарячим літом

Там, де кохану мріяв зустріти.

Усі дороги та ще й стежини

Ведуть в обійми зваби ожини.

Приспів:

...Циганські очі в ожини тої

Тільки не треба йому другої, (двічі)

2.

Щоб із вечора та й до світання

Любив її ти немов в останнє,

Щоб теплі тіні лягли на стіни *

Журбу втопивши в солодкій піні.

Приспів.

3.

Ожини тої циганські очі

До себе серце припнути хочуть,

Спочатку зваблять, потім - замучать,

Ягоди ніжні - віти колючі.

Приспів.

4.

Колючки гострі замкнуться колом

Твоє серденько зайдеться болем.

Спочатку раєм, а потім пеклом,

Щоб розквітало, а потім терпло.

Приспів.

Ноти пісень, де музика Кулик К.Ф.

Кiлькiсть переглядiв: 932