Авдіївський ліцей Понорницької селищної ради

Історія України 10клас

Есе на тему: «Доля людини, яка пережила війну»

Спогади про Другу світову війну і донині не дають спокійно спати багатьом людям. Це не лише зламані долі, розбите щастя, втрачене дитинство, а й спалені цілі міста і села.

Про події 1941 року я знаю не лише із книг, й із розповідей мого покійного дідуся Миколи. Народився він в 1923 році у великому селі на Чернігівщині. Важко сказати, що його дитинство було безтурботним, адже зростаючи в багатодітній сім’ї. практично не маючи грошей, необхідно було вдень і вночі працювати в поті чола, виснажуючи своє здоров’я. Тож, навіть до наступу фашистів, важка селянська праця та біднота знесилювали і додавали клопоту…

Ось і почалася війна. Прадіда Федора призвали до Червоної армії, вдома залишилось шестеро дітей, через кілька місяців призвали і старшого Григорія. Дідусь залишився основним годувальником, для менших. Намагався заробити де тільки міг, щоб допомогти матері. Лихо постукало в двері у травні 1942року. Дідуся, Бібіка Миколу Федоровича – призвали до вербувальної комісії в Понорницю , де сповістили про відправку його на роботу в Німеччину.дідусь тікає, але його повертають, знову тікає. Повернувшись додому , сховався. Зранку прийшли два із поліції, почали бити матір,поставивши умову з’явитися завтра о 8.00, інакше розстріляють всю сім’ю.

Умови транспортування були важкі. Тисячі людей прибули в полон, до ворога. Працювати прийшлось у вугільній промисловості, видобувати вугілля. Умови праці були жахливі, заробітна плата була мізерна, не вистачало навіть на їжу. За провини передбачалися суворі штрафні санкції: від тілесних покарань до відправлення у штрафний чи концентраційний табір. Навіть одягу не вистачало. Тільки з 1943-го з’явився наказ, у якому йшлося про забезпечення, а згодом — виготовлення одягу для остарбайтерів, за який відраховувалися кошти із зарплатні. Тоді ж остарбайтерам дозволили й переписуватися з ріднею, але листування проходило сувору цензуру.

Дідусь згадував,що перебуваючи на роботах у Третьому Рейху, остарбайтери виснажливо працювали, голодували, часто хворіли. Порівняно з іншими іноземними робітниками, вони найбільше травмувалися, помирали від інфекційних хвороб і виснаження. Умови в таборах були досить різними та залежали від керівництва підприємства та табору. Здебільшого, останні майже не цікавилися життям і побутом остарбайтерів, які нерідко працювали до 18 годин на добу. Захворів і –дідусь, туберкульоз.

Почався наступ на Німеччину. Коли власниця шахти дізналася про те ,що наближаються американці, зібралася і виїхала залишивши працівників у забої, не піднявши на поверхню. Декілька днів блукали по тунелям, без води і їжі, дехто помер аж натрапили на каналізаційний люк, почали звати на допомогу. Підняли з шахти, відправили до госпіталю.

Війна закінчилась, але не для дідуся. Його оголосили зрадником, відправили в тюрму до Сибіру на 3 роки. Знову голод, важкі роботи і зрада.

1947рік, повернення додому. Прабабуся Парасковія розповідала, що ввечері варивши юшку у дворі, побачила хлопця, який наближався до неї. Повернувшись, сказала, що самим нічого їсти, і йому нічим допомогти. А він до неї – мамо, не впізнали це я Ваш син Микола.

Війна наклала страшний відбиток, у дідуся на серці. Дізнався, батько і брат – загинули, ще один поранений. Для дідуся найбільшим святом завжди було свято Перемоги, кожен раз думаючи, що було б якби не героїзм і відвага простих солдат…

Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі 1946 року визнав примусову працю іноземців, яку використовували в нацистській Німеччині, злочином проти людяності та порушенням норм міжнародного права. У кінці 1980-х розпочалися переговори між Західною Німеччиною та СРСР про виплату гуманітарної допомоги колишнім примусовим робітникам Рейху, яку почали надавати вже в незалежній Україні.

Вважаю, що молодь України ще й досі недостатньо знає про трудових рабів Другої світової. А у радянський час тема остарбайтерів взагалі була під забороною, а самі учасники примусових робіт мовчали, живучи у постійному страху, що їх буде репресовано.
Колишніх «трудових рабів» війни дедалі менше залишається серед живих. Але їхні свідчення є найповнішим і найточнішим джерелом інформації про воєнне лихоліття, яке руйнувало долі не тільки окремих людей, а цілих сімей.

Конспект уроку (завантажити)